Олеся Гудименко: Як створити учнівську спільноту та мотивувати студентів

У квітні про Олесю Гудименко з Кіровограду заговорила уся країна – викладачка англійської мови школи №25 у Кіровограді перемогла на конкурсі для вчителів від Кембриджського університету. Серед 120 учасників з різних країн ідея Олесі вразила експертів найбільше.

У конкурсному проекті брали участь її учні-одинадцятикласники. Вона запропонувала їм проїхатися в автобусі, який йшов у майбутнє. Кожен, виходячи на певній зупинці, мав без використання мови пояснити, що означає англійська для них.

Креативні ідеї завжди якось самі приходять, не можу сказати, що ми сиділи дуже довго, відправили буквально напередодні дедлайну. Діти надихнули на ідею, а реалізація вже прийшла сама: намалювали автобус на уроці, зробили його інтерактивним і потім вже приготували презентацію. Діти самі прийшли з ідеями, навіщо їм потрібно вивчити англійську мову: хтось хотів стати пілотом і англійська мова була йому потрібна саме для цього. Хтось хотів вийти заміж за кордоном і спілкуватися з майбутнім чоловіком. Хтось хотів фотографувати. Ідей було насправді дуже багато.

Я називаю це Word Battle, бо це дуже хороша гра для практики лексичних одиниць. Раніше ми грали з друзями, а потім я вирішила поекспериментувати на учнях. Отже, ми граємо так: створюємо групу у будь-якій соцмережі (чи навіть у Вайбері). Ми обираємо зручний для всіх час, ставимо таймер та беремо дві теми – які вивчили або які тільки будемо вивчати. І діти мають надсилати однакові фото на ці теми, але бути при цьому у різних частинах міста. Наприклад, у нас тема «Shopping» і тобі пишуть знайти гречку. Необов’язково для цього йти в магазин, але ти маєш надіслати фото із підписом англійською, що це. І я маю так само знайти гречку і відправити тобі. Команда, яка не знайде певного об’єкту і не надішле фото у заданий проміжок часу – програє.

Вони самі роблять список із 10, 12 або 15 слів, збираються в групі і вирішують, хто буде шукати яке слово. Правило: це має бути щось реальне і з того, що є під рукою. Але останнім часом у відповідь на фото ялинки вони надсилали, наприклад, фотку кактуса, обмотаного скотчем. У них вже фантазія працювала як треба і вони могли з підручних матеріалів щось зробити дуже швидко. Або ж фотографують щось екзотичне – наприклад, з теми «їжа» надсилають страви на кшталт ведмежі вуха в сметані. Ну і інша команда підписує, що це за страва, і починається дискусія.

Ми завжди встановлюємо часовий ліміт на пошук такого самого фото.

Команді, що виграє, я не даю домашнього завдання на вихідні.

Ми декілька разів грали на PenPal Friends (https://www.penpalfriends.co.uk/) – з Туреччиною, Нідерландами та Японією. Але всі рази ми програвали, крім одного – коли надіслали фото безпритульного пса.

Ну по-перше, ми завжди обираємо день і час. По-друге, кожен відповідальний за певну частину міста – хтось живе біля парку, інший біля театру ну і так далі. Навпаки, батьки радіють, що діти не сидять увесь день вдома біля гаджетів.

Не можу сказати конкретно, деякі сайти, деякі фільми, щось побачив, почув – і пазл у голові склався. Просто ти думаєш: так, оце можна переінакшити та спробувати, оце пішло, це – ні. Зараз з дітьми використовуємо Cambridge Online – на дисках є ссилки для доступу до платформи, де вони грають, роблять вправи. Раніше користувались PenPal Friends – діти шукали собі друзів по переписці. Ну і звичайно British Council. Але зараз я спробувала придумати щось нове і почала робити для них відео. Якщо я щось не встигаю – я записую для них відео і потім ми спілкуємося. Наприклад, вчора у нас була тема «Crimes» і ми обговорювали, чи можуть діти переступати закон. Ми вирішили зняти власне відео і кожен мав залишити комент під ним. Але коментарі бачила тільки я, вони не могли їх прочитати. І потім учні мені сказали, що це краще, ніж писати твір, що вони почуваються вільніше. Ну і учні теж можуть самі зняти відео і ми його обговоримо. Не просто вийшов до дошки і сказав щось, а зняв якусь проблему, яка його хвилює, а потім робимо 3–5 хвилинну дискусію. Виходять усі види діяльності в одному.

Раніше ми використовували Вайбер, потім спробували Daily Motion (https://www.dailymotion.com/), але оскільки інші люди почали коментувати, ми припинили їх там викладати.

Я завжди брала участь у цьому конкурсі, але завжди отримувала почесне перше місце з кінця. Тому в цьому році я була впевнена, що воно мене там десь чекало. Кожного року я і діти – ми кругом.

Не можу сказати, що у мене змінилося ставлення до професії, бо я дійсно люблю свою роботу і не уявляю, як можна кимось ще працювати – почнемо з того, що я більше нічого не вмію робити, Але дуже сподобалося те, що там інше ставлення до людей. Це країна, де хочеться посміхатися і якось легко з усіма. І зараз я намагаюсь прищепити це дітям – щоб вони були дуже friendly. Урок у нас починається з посмішки один одному та раунду компліментів, вже потроху переходимо на англійську. Вчора мій четвертий клас обмежився фразою «Nice dress!».

Цього року двоє моїх учнів отримали бездоганні сертифікати. Дітям дуже подобається складати іспити, вони завжди чекають на екзаменаторів, навіть перед дзеркалом репетирують, як вони будуть вітатися, заходити, сідатимуть і тому подібне. Після закінчення іспиту вони хочуть ще раз його скласти – думаю, це їх мотивує. Але мені хотілося б, щоб мотивація була не тільки в паперовому варіанті – можливо, зробити розіграш подарунків чи путівку на summer school, або онлайн олімпіаду між учнями з цінними призами. Душа прагне більшого.

Найменші, хто з моїх учнів складав Starters – це були третьокласники, їм дуже сподобалося. Ми зробили суботу днем підготовки. Завдання іспиту збігаються із завданнями шкільного підручнику, тому це не було дуже складно.

Але зараз у мене по суботах англійська мова для батьків і дітей. Кожну суботу у нас беттл між батьками та дітьми. Минулого разу було 14 батьків і 14 дітей. Усі готуються, вивчають нові слова і потім вони змагаються, складають діалоги, грають в ігри. Батьки навіть говорили: «Ти на уроці грався? Дай тоді я пограюся».

Я запропонувала їм в нашій групі у Вайбері, і вони захотіли спробувати. На перше заняття ми вчили слова, а на друге вже шукали клад – я зробила такі станції на підлозі: знаєш слово – йдеш далі, не знаєш – чекаєш. Той, хто першим дійшов до фінішу – виграв. Така діяльність дуже об’єднує, мені здається, що діти навіть почали краще навчатися, у них покращилась мотивація. Батьки ж в свою чергу бачать, що діти роблять на уроці, що саме ти вимагаєш від дітей та й кажуть, що відпочивають і набираються енергії. Кажуть – «Поїдемо в Мілан на шоппінг, треба ж буде там говорити».

У нас є система мерітів (англ. – merits). Меріти можна отримати тільки за контрольні чи самостійні роботи. Якщо написали контрольну на 11/12 – отримують меріт. Я клею їх у щоденник, а потім діти можуть обміняти їх на інші меріти, більші за розміром, за які вони можуть «купувати» блокноти, ручки, розмальовки.

Є правда один приз, який вони усі хочуть – це біла кружка, на якій написано Cambridge, і коштує вона 35 мерітів (хоча найбільша кількість, яку вони можуть заробити – це 30). І вони жаліються, що кожного року вона дорожча і обіцяють собі її купити наступного року. Ну і кожного року ця чашка стоїть, як пам’ятник.

Усі транзакції відбуваються англійською – дитина має підійти до мене або продавця (старшокласника) та пояснити, що саме вона хоче купити та скільки у неї є мерітів. За гроші нічого придбати не можна. Ну і уяви, коли хтось придбав цілий мішок словничків, ручок, блокнотів, а сусід сидить і у нього нічого не має. Ну і наступного року вже ті, хто погано вчилися, кожен урок запитують – а ми будемо писати диктант? Ні? А самостійну в кінці уроку? Теж ні? А коли будемо? Ну давайте хоч щось напишемо!

Батькам подобається така система і вони навіть самі пропонують купити щось, що діти дійсно хотіли б отримати.

На жаль, у нас не має грошей на телефони (сміється). Попередній клас я вела з п’ятого класу і у нас була система «це тобі потрібно, а не мені». Але я завжди намагаюсь донести до них дві речі. У мене була учениця, яка виграла FLEX. Сім’я, у якій вона жила, подарувала їй подорож по островах світу. Я попросила її зняти відео з найсучаснішого лайнера, на якому вона подорожувала. І коли діти перестають навчатися, ми переглядаємо це відео і обговорюємо, чого можна досягнути, знаючи англійську. Цього вистачає на пару місяців, потім вони знову перестають вчитися (сміється).

Після подорожі у Кембридж я зробила для них власне відео про те, як відбувається навчання у Гомертон Коледжі, показувала будинки, вулиці, транспорт і в кінці зробила мапу, де можна працювати, коли ти маєш престижну освіту. Ну і вони сказали «Так, це прикольно».